Телиця Владислав Олександрович (позивний «Самурай»)
Дата та місце народження: 4.12.1996 р. в с. Берестове, Бердянського району Запорізької області, Україна.
Місце проживання: с. Захарівка, Мангушського району, Донецької області, Україна.
Дата та місце загибелі: 12.03 2022 р., в бою біля села Гута-Межигірська, Київської області, Україна.
Звання:
Посада:
Підрозділ: Командир взводу зенітної батареї.
Біографія.
Народився Владислав 4 грудня 1996 року в селі Берестове, Бердянського району, Запорізької області. Після закінчення Стародубівської загальноосвітньої школи, що на Донеччині, вступив до Маріупольського вищого професійного училища, де здобув спеціальність слюсара-ремонтника і електрозварювальника ручного зварювання.
Влад змалечку був крученим, непосидючим, життя навколо завжди вирувало. Мав багато друзів, у дружбі був самовідданий. Він ріс допитливим та добрим хлопчиком, завжди міг розраховувати на підтримку мами та старшого брата Валерія. Втрьох вони були нерозлучні, підтримували один одного у всьому.
В 2017 році Владислава призивають на строкову військову службу. Під час проходження навчання хлопець успішно складає іспити та вступає до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Після закінчення вишу в 2021 році отримує звання лейтенанта, фахівця ППО, його направляють у військову частину 3018 Національної гвардії України, що в Гостомелі. Тут через півроку Влада застане повномасштабна війна: він був одним із тих воїнів, які героїчно захищали від ворога Антонівський аеродром. Саме їхня частина зустрічала гвинтокрили окупантів, які летіли на Гостомель 24 лютого 2022 року. Разом з артилерією вони не дали ворогові посадити гвинтокрили на аеродром.
Молодий воїн загинув під час оборони Києва разом із п’ятьма побратимами. Поблизу села Гута-Межигірська точилися запеклі бої: на цей напрямок ворог кинув величезні резерви живої сили, озброєння та техніки. Окупанти намагалися пробити нашу оборону, але нацгвардійці тримали позиції, щоб не дати ворогу переправитися через річку Ірпінь та обійти Мощун з правого флангу. На 12 березня планувався великий прорив. Ворог постійно обстрілював позиції українських воїнів з артилерії, танків, БМП, атакував з неба. Під час одного з обстрілів від розриву некерованих авіаційних ракет загинули шестеро наших бійців. Похований на Алеї Героїв в м. Вишневе, Київської області.
В студентські роки Влад займався спортом, зокрема, брав участь у Харківських марафонах з бігу. Любив футбол, був фанатом Донецького "Шахтаря". Любив театр, а ще – музику. Навіть купив гітару, навчався грати. Тож після звільнення Бучі, де хлопець орендував квартиру, рідні разом із документами забрали й цей музичний інструмент. Валерій залишив його в себе на згадку про брата. А ще забрали картину, яку мама вишила бісером спеціально для сина. «Влад захоплювався Японією, цікавився аніме, культурою, традиціями цієї країни. У нього навіть був позивний «Самурай».
За мужність та героїзм, виявлені під час оборони України, Владислава Телицю нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
