Історичний аспект

Наша земля багата своєю славетною історією, незабутніми великодуховними культурними надбаннями, природними багатствами.

Мангушська об’єднана громада створена з населених пунктів сільських та селищних рад, які входили до складу Мангушського району – Мангушської і Ялтинської селищних рад, Урзуфської, Мелекінської, Комишуватської і Стародубівської сільських рад. Села Бердянської та Покровської сільських рад приєдналися до міста Маріуполь. Історія Мангушської громади невідривна від історії Мангушського району.

Історія виникнення Мангушського району

Історія виникнення Мангушського району пов'язана з переселенням греків з Криму в Приазов'я. Після близько дворічного переходу вони прибули в Азовську губернію. Греки принесли з собою і назви тих поселень, звідки вони прийшли: Мангуш, Урзуф, Ялта.

Мангуш – селище міського типу, засноване кримськими греками-переселенцями у 1780 р., центр Мангушської об’єднаної громади в Донецькій області. Селище було засноване грецькими переселенцями з Криму. З кримського Мангуша (або Мангупа), за відомістю Суворова, який конвоював переселенців, було виведено 10 попів і безпосередньо 763 людини (415 чоловіків, 348 жінок). Переселенці були відправлені на нове місце 58 партіями в середньому з 40-50 осіб. Заснування поселень греками на заздалегідь (у 1779 р.) відведених місцях планувалося розпочати з 1 квітня 1780 р., коли греки мали дістатися до цих місць (15 квітня – греки-купці та міщани), але почалося воно дещо пізніше – у травні-червні. Це було викликано тим, що переселенці все ще намагалися добитися поселення їх на обіцяній російським урядом території. Зимували греки на території сучасної Дніпропетровської області, тому заселення відведених їм територій проходило з півночі на південь. Першими були заселені північні поселення (Комар, Салгир-Яни- Сала, Керменчик, Багатир, Чембрек, Улакли), а приблизно у серпні 1780 р. серед інших поселень (Старий Крим, Ялта, Урзуф, Сартана, Карань) був заснований і Мангуш.

Усі ці надані грекам землі становили Маріупольський повіт, який був офіційно сформований наказом Азовської губернської канцелярії 24 березня 1780 р. Мангуш уперше позначається в списку грецьких сіл Маріупольського повіту із зазначенням, в яких урочищах перебуває і які має вигоди від 27 серпня 1780 р. Про Мангуш у цьому документі сказано, що він розташований «при вершині річки Білосарайки, земля до хліборобства придатна, косовиць достатньо, але тернини й очерету немає». Саме поселення було засновано в низовині між пагорбів, найвищий з яких (68,2 м) у народі прозвали Ялтинським пагорбом (через те, що розташований на південно-західній частині Мангуша, – з боку с. Ялта). 21 жовтня 1778 року генераліссімус Суворов доповідає Румянцеву про  виведення  християн в Азовську губернію.

У 1779 році Ігнатій пише листа Константинову – російському резиденту в Криму, в якому розповідає йому про біди, що випали на долю греків. Константинов передав листа Суворову, який в Новоселиці зустрівся з губернатором Чертковим і обговорив з ним ситуацію. 2 травня 1779 року про цю зустріч Суворов повідомив Потьомкіну, при цьому він передав листа, від себе додавши, що «крымские переселенцы претерпевают в нынешнем их положении многие недостатки, воззрите на них милостивым оком.  Так много пожертвовавших престолу, усладите их горькое воспоминание». Суворов  просить про все це доповісти імператриці.

21 травня 1779 року грекам дана довгоочікувана грамота, підписана Єкатериною. Їм передбачалося відвести землі по річках Сольоної Азовскої губернії і берегу Азовского моря. Купців, майстрів і промисловців планувалося поселити в місцях, зручних для торгівлі – Катеринославі (Новомосковське) та Маріуполі (Павловське).

29 вересня 1779 року губернатор Азовської губернії Чертков отримав ордер Потьомкіна, який визначав нові месця поселення греків. У Маріупольському краєзнавчому музеї є карта з вензелем Єкатерини «БЫТЬ ПОСЕМУ» з підписом Потьомкіна та датою – 2 жовтня 1779 року.

Другу зимівлю 1779-1780 рр. греки по припису Потьомкіна провели в Бахмутському повіті в Торумояках і Раймістечку або в землянках ур. Кам’янка.

Весною відбулося остаточне переселення греків згідно з Указом Азовського губернатора № 1817 від 24 березня 1780 року. Він підтверджував відведення земель грекам на Азовському узбережжі: «христианам греческого закона, вышедшим из Крыма в Азовскую губернию на поселение…», виділені землі «…между речками Кальмиусом и Бердой, Вольчьей и Азовским морем».

Законом від 18 січня 1866 року грекам надані однакові з іншим сільським населенням права по цивільному влаштуванню й управлінню. Із грецьких селищ створено 11 волостей, в т.ч. Мангушська. До початку 1870-х років села, в т.ч. і Мангуш, включили до складу створеного в 1874 році Маріупольського повіту.

 

Майбутні мешканці кожного з поселень, у тому числі й Мангуша, шляхом жеребкування отримали свою ділянку, на якій мали облаштуватися і жити. Мангуш із дня свого заснування поділявся на 11 кварталів. 10 із них були житловими, а 11-й квартал, що був на північно-західній околиці селища, займало кладовище (нині Старе кладовище). На новому місці греки поспіхом, через наближення холодів, побудували з саману 40 будинків.

Одним з перших іноземців, який побував у Маріупольському повіті, а також і в Мангуші, був німецький натураліст Петер-Симон Паллас у 1793 р. У своїй праці «Travels through the southern provinces of the Russian empire in the years 1793 and 1794» («Подорожі південними провінціями Російської імперії в роки 1793 і 1794»), він писав, що вулиці в селі були прямі й дуже широкі.

Їх прикрашали охайні будинки, багато з яких були покриті черепицею. Більшість жінок, на яких звертав увагу Паллас, були одягнені в блакитні тканини і носили білі хустки, що були зав'язані навколо голови. Мангуш заснували уруми – тюркомовна група греків, що ще в Криму через сусідство з татарами перейняла тюркські діалекти і мовні особливості кипчацьких (половецькі, власне татарські) і огузьких (турецькі) діалектів.

Однак, дослідник-філолог І. А. Корєлов довів самобутність походження урумської мови. Тому її не можна вважати повністю татарською, вона є окремою мовою. Урумів і румеїв переважна більшість дослідників відносить до одного й того ж етносу, а єдиною відмінністю між ними є їхня мова (уруми розмовляють більш зтатареною мовою, а румеї мовою, що схожа до старогрецької з трансформаціями, які з'явилися з часом). Той факт, що румеї переважно належали до сільського населення, а уруми до міського – більш заможного, ставав приводом насмішок і конфліктів.

Дослідниця Л. Якубова відносить Мангуш до поселень, в яких насамперед населення займалося тваринництвом, що до 20-х років XIX ст. було основним заняттям греків. Переселенцям довелося орати цілину, розводити худобу. Мангуські греки розводили овець, велику рогату худобу, коней. Господарство було майже натуральним. Земля була дуже родючою. Але греки були мало пристосовані до роботи на землі. Вони обробляли її тільки для того, щоб задовольнити потреби сім'ї.

Перша церква в Мангуші була побудована у 1781 р. Названа вона була на честь святого Теодора Стратилата, побудована з грубих каменів, переважно з різноманітних гранітів і гнейсів, які доставлялися з берегів р. Берди. При церкві було 5 священиків. За підсумками першого перепису населення, який було проведено в червні 1781 р., в Мангуші налічувалося 663 жителі (386 чоловіків, 277 жінок). Себто на сотню осіб менше, ніж вийшло з кримського Мангуша в 1778 р. Це пояснюється тим, що під час переселення греки зазнали важких випробувань, труднощів, що згубно позначалося на їхньому здоров'ї. Як наслідок, не всі греки дійшли до своєї нової батьківщини. Під час четвертої ревізії в 1782 р. ситуація особливо не змінилася, а чисельність населення зросла на 4 особи (усі 4 – жіночої статі).

Перша початкова школа в Мангуші

 В 1869 році в Мангуші відкрито початкову школу — через 90 років після заснування села. Вчилося в ній 50 хлопчиків. Тільки в 1876/77 навчальному році вперше сіли за парти 5 дівчаток. Не маючи коштів, багато селян або зовсім не посилали дітей до школи, або забирали їх до закінчення навчання. Великий вплив на соціально-економічний розвиток с. Мангуша наприкінці XIX ст. справило швидке зростання міста Маріуполя. В зв’язку з розвитком тут металургійної, металообробної промисловості, виникненням підприємств будівельних матеріалів, харчової промисловості, розвитком торгівлі — в навколишніх селах для потреб міста збільшувалося виробництво зерна й продуктів тваринництва. Швидко зростає населення. У 1914 році в Мангуші був 1091 двір з 6776 мешканцями. 

У січні 1918 року в Мангуші було проголошено радянську владу, обрано першу Раду селянських і солдатських депутатів. Її очолив учитель місцевої школи Ю. Ф. Алакозов.

Рада контролювала роботу пошти і медичної дільниці, вжила заходів щодо забезпечення школи паливом і освітленням. Проте селяни не змогли тоді скористатися здобутками соціалістичної революції. Наприкінці квітня 1918 року до Мангуша вступили австро-німецькі війська. Окупанти розігнали Раду, розстріляли голову земельної комісії А. І. Глазова, катували й грабували селян.

4 січня 1920 року знову було створено ревком, 15 березня обрано сільську раду робітничих, селянських і солдатських депутатів, яка була ліквідована врангелевцями влітку 1920 року. 4 жовтня 1920 роки влада була відновлена.

У тяжких умовах відбувався перехід до мирного будівництва. Окупанти і білогвардійці завдали селу величезних збитків (майже на 800 тис. крб. золотом). Вони забрали понад 278 коней і волів, 245 корів, понад 2 тис. пудів зерна і борошна. У травні 1922 року в селі відкрито сільбуд. Часто перед трудящими виступали учасники музичного і драматичного гуртків. Велику культурно-освітню роботу проводила бібліотека, яка мала 700 книг, одержувала 19 назв газет і журналів; тут регулярно влаштовувалися лекції та доповіді, голосні читання, організовувалися виставки.

З 12 липня 1920 року Донецька губернія разділена на 13 районів. Мангушська волость виділена у складі  Маріупольського району

Згідно з наказом губернського виконкому від 16 грудня 1920 року «О делении Донецкой губернии на уезды», райони, зокрема Маріупольський, перейменовані в повіти. 28 січня 1938 року з Маріупольського району виділено Мангушський район, у склад якого увійшли Мангушська, Білосарайська, Мелекінська, Урзуфська, Ялтинська, Захар’ївська, Стародубівська сільські ради з загальною чисельністю 20 тисяч осіб і центром району в Мангуші. Захар’ївська і Стародубівська сільські ради виведені з підпорядкування Володарського району і передані в підпорядкування Мангушського.

У 30-х роках  громада зазнала масових чисток. Сталінський режим знищив значну кількість місцевого населення як неблагонадійного. Також місцеве населення постраждало від голодомору, але завдяки морю мало більше шансів на виживання.

Перетворення села Мангуша на райцентр

Перетворення села Мангуша знову на райцентр в 1938 році (після ліквідації району в 1932 році) сприяло його дальшому економічному і культурному розвитку. Наприкінці 30-х рр. споруджено будинок середньої школи, де працювало 25 учителів. На кошти колгоспу ім. Ілліча збудували клуб на 400 місць. У колгоспних і районних клубах працювали стаціонарні кіноустановки, бібліотеки з фондом близько 15 тис. книг. Колгоспники й службовці в 1939 році передплачували понад 3,6 тис. примірників газет і близько 1 тис. журналів. Асигнування на культурно-побутові потреби протягом 1938 і 1939 рр. становили 374,5 тис. карбованця.

Роки Другої світової війни

У роки Другої світової війни більше 8 тис. мешканців району воювали на фронті. Багато жителів села воювало на фронтах Великої Вітчизняної війни. Серед них — І. М. Мурза, колишній колгоспний коваль. Він командував ротою, батальйоном, полком. За мужність і відвагу в боях, зокрема під час форсування річки Одера, підполковнику І. М. Мурзі присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Всю війну пройшов сапером один з перших голів колгоспу Л. П. Титишов. Хоробро билися з ворогом Г. Ф. Беззубченко, В. К. Белов, М. В. Мосін і багато інших односельчан. їх відзначено бойовими нагородами.

Загинули в боях — 906, померли в госпіталях — 257, пропали безвісти — 1216 осіб. Трьом воїнам-землякам присвоєно звання Героя Радянського Союзу: Безуху Михайлу Івановичу, уродженцю с. Білосарайська Коса (його ім'ям названа Білосарайська сільська школа), підполковнику Мурзі Іллі Митрофановичу — уродженцю смт. Мангуш (його ім'я присвоєно Мангуській ЗОШ № 2 та вулиці, на якій він жив), Московченку Григорію Савеловичу — уродженцю с. Стародубівка (його ім'ям названа Стародубівська сільська школа).

Майже 200 жителів району брали активну участь в ліквідації наслідків Чорнобильської аварії.

У 1946 році Мангуш став селищем Першотравневе

У 1963 році Першотравневий район був об’єднаний з Володарським районом. Був створений новий район з райцентром у селищі Володарське (нині – Нікольське).

8 грудня 1966 року знову створений Першотравневий район шляхом розукрупнення Володарського району.

У 1967 році селище Першотравневе віднесене до селищ міського типу.

З 1946 по 1995 рік селище мало назву Першотравневе. У березні 1995 року, згідно з підсумками місцевого референдуму, селищу повернуто історичну назву – Мангуш (у перекладі з тюркської – «білий птах»).

Перейменування Першотравневого  - в Мангушський

27 листопада 2015 року Першотравневою районною радою прийнято рішення про перейменування Першотравневого району на Мангушський. Постановою Верховної Ради України від 19 травня 2016 року № 1377-VIII «Про перейменування окремих населених пунктів та районів» Першотравневий район перейменовано на Мангушський.

Створення Маріупольського району

12 червня 2020 року Кабінет Міністрів України прийняв 24 розпорядження щодо визначення адміністративних центрів та затвердження територій громад областей, внаслыдок чого був утворений  Марыупольський район. Маріупольський район — це 5 територіальних громад:
1.Кальчицька
2.Мангушська
3.Маріупольська
4.Нікольська
5.Сартанська
Площа Маріупольського району: 2627.0 км2
Населення: 516 228 мешканців.