Сила громади - в її людях: Ганна Сметанюк
Є люди, для яких допомагати іншим — не окрема справа чи професійний обов’язок. Це те, що вони роблять роками, незалежно від обставин.
Саме такою є Ганна Сметанюк — уродженка Мангуша, з історії якої ми розпочинаємо проєкт «Сила громади — в її людях».
Ще задовго до повномасштабної війни її професійне життя було пов’язане із соціальною сферою. З 2015 року Ганна працювала у системі соціального захисту населення, а до початку повномасштабного вторгнення обіймала посаду заступника директора КУ «Маріупольський районний центр надання соціальних послуг».
Разом із колегами вона допомагала малозабезпеченим і багатодітним родинам, сім’ям, які виховують дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, внутрішньо переміщеним особам — усім, хто опинився у складних життєвих обставинах.
Особливе місце в цій роботі посідала допомога переселенцям. Від початку війни у 2014 році Мангушщина стала домом для багатьох людей, які були змушені залишити окуповані території. Ганна допомагала їм із пошуком житла, документами, влаштуванням дітей до садочків і шкіл, працевлаштуванням, отриманням гуманітарної, психологічної та фінансової підтримки.
А згодом війна змусила залишити рідний дім уже її саму.
Після початку повномасштабного вторгнення Ганна певний час перебувала в окупації. У березні їй вдалося виїхати на підконтрольну Україні територію.
Та допомога людям на цьому не закінчилася — просто стала іншою.
Ганна почала активно волонтерити та підтримувати українських військових — і тих, хто виконує бойові завдання, і поранених Захисників у шпиталях. Продукти, одяг, необхідні речі, а згодом — допомога у придбанні дронів та автомобіля для військових. За кожною такою передачею — пошук людей, можливостей і ресурсів.
Але війна принесла в її родину й особисте випробування — чоловік Ганни потрапив у російський полон.
Очікування могло залишитися особистим болем однієї родини. Натомість Ганна почала говорити.
Вона долучалася до акцій на підтримку військовополонених, писала звернення й публікації, нагадувала суспільству про тих, хто перебуває в неволі. Разом з іншими родинами боролася за те, щоб про полонених не забували, щоб їхні імена звучали і щоб вони повернулися додому.
Дні очікування складалися з надії, тривоги й невідомості. І Ганна дочекалася. Її чоловік повернувся з полону.
Сьогодні її історія триває. Як триває волонтерство, допомога військовим і зв’язок із людьми та громадою, частиною якої вона залишається.
Саме з таких людських історій і складається історія нашої громади. З історій тих, хто, попри війну, окупацію та відстань, продовжує допомагати іншим, підтримувати Україну і зберігати зв’язок із рідним краєм.
Бо громаду зберігають не тільки спогади про рідні місця. Її зберігають люди — своїми вчинками, ставленням одне до одного, здатністю допомагати й залишатися поруч навіть тоді, коли самі проходять через непрості випробування.
Ганна Сметанюк — одна з них.
